Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Володарі мантій стають більш відкритими. Цьому, безумовно, сприяли кроки, зроблені Радою суддів у напрямі розвитку комунікативної політики: створення прес-центру судової влади, запровадження інституту суддів-спікерів, розроблення правил спілкування із журналістами. Про всі ці та інші «комунікативні нововведення» в інтерв’ю «ЗіБ» розповів голова комітету РСУ з питань комунікації (в тому числі ЗМІ), суддя Львівського окружного адміністративного суду Олександр САСЕВИЧ.
«У нашій державі був комунікативний вакуум»
— Олександре Михайловичу, ви працюєте суддею не так давно. Але відразу ж включилися в роботу органів суддівського самоврядування: були членом Ради суддів адміністративних судів, входили до попереднього складу РСУ, вдруге обрані до ради.
— Так. 12 березня 2012 року указом Президента мене було призначено на посаду судді. Я прийшов у цю професію в 44 роки і є одним із прихильників того, що вік судді при призначенні вперше має бути збільшений.
Знаєте, в народі кажуть: не вродися, а вдайся. У школі я був активістом, цікавився й журналістикою: писав у різні газети під час навчання в школі і військовому училищі. Але з журналістикою в мене не склалося. Втім, тяга до пера залишилася. Так склалося, що мені небайдуже, що відбувається навколо мене. Є бажання, є життєвий досвід, тому намагаюсь це все застосувати у своїй громадській діяльності.
— То, очевидно, саме це спонукало вас записатися до складу комітету РСУ з питань комунікації (в тому числі ЗМІ)?
— Є люди, готові бути хорошими виконавцями. Я ж віддаю роботі частину своєї енергії. Прийшовши до суду, хотів щось змінити. Що я маю на увазі? Хотів, аби люди, які звертаються до суду, виходили з нього із задоволенням. Хай навіть рішення прийнято не на користь цих осіб, але вони повинні відчути, що до них ставляться по-людськи.
Чому саме про такі зміни я думав? У грудні 1997-го я розпочав юридичну діяльність, представляв у судах держ-органи, бізнес-структури. Що мене завжди дивувало й залишало неприємний осад, так це поведінка частини суддівського корпусу (працівників апарату) стосовно сторін процесу. Траплялося, що засідання розпочиналося невчасно, із затримкою на годину, а то й більше. Про це ніхто не попереджав учасників засідання. Бувало, що секретар судового засідання міг нахамити. Зрозуміло, яке враження про суд складалося в громадян.
Мій помічник, секретар засідання та колеги знають, що я — людина пунктуальна. Якщо розгляд справи призначено на 10:00, то саме о цій годині він і розпочнеться. Але ж бувають різні випадки, і з об’єктивних причин засідання може розпочатися трохи пізніше. Водночас навіть коли розгляд справи затримався на 10—15 хв., я обов’язково вибачусь перед сторонами. Намагаюся зробити так, щоб був контакт між головуючим та сторонами. У жодному разі мова не йде про якісь позапроцесуальні відносини між суддею та позивачем чи відповідачем. Мається на увазі те, що сторони повинні мати впевненість, що їм нададуть слово, вислухають, забезпечать можливість повної реалізації своїх процесуальних прав.
Коли я прийшов до суду, то побачив, що судді можуть комунікувати між собою, наприклад, раз на місяць, і то випадково, бо побачились у коридорі. Часто з друкованих видань, телебачення, радіо громадяни отримують інформацію, яка зовсім не відповідає дійсності. Я зрозумів: потрібно проводити зміни у сфері комунікації. Якщо деякі судді сподіваються, що хтось зі сторони прийде й налагодить комунікацію, то ці сподівання марні: на жаль, ніхто не прийде. Правовим вихованням громадян повинна займатися виконавча влада, передусім Міністерство юстиції. Але, мабуть, цьому питанню не приділяється належна увага.
Тому задля підняття рівня довіри до судової влади самим суддям необхідно комунікувати з представниками ЗМІ, суспільством.
На сьогодні РСУ вдалося налагодити відносини з громадськими організаціями, які часом займають навіть і радикальні позиції щодо судової гілки влади. Але, спілкуючись з ними, я здебільшого говорю не про те, що нас роз’єднує, а про те, що об’єднує. Нещодавно прочитав пораду князя Ярослава Мудрого синам: «Якщо будете в ненависті жити, у сварках та бійках, то самі загинете й загубите землю своїх батьків та дідів, котрі здобували її трудом своїм великим».
Хіба з того часу щось змінилося? Аж ніяк. До цієї поради варто прислухатися й сьогодні. Нині через певні обставини суспільство розкололося. Але не потрібно цей розкол поглиблювати. Люди втомлені, але постійне підвищення градусу ненависті — це неправильно.
— Ви сказали, що коли стали суддею, помітили: у колег спостерігався переважно поганий «комунікативний настрій». За цей час відбулися певні прогресивні зрушення. Судді почали активніше комунікувати з пресою та суспільством?
— Не можна сказати, що комунікації взагалі не було. Вона існувала. Водночас було очевидно, що комунікаційні процеси потрібно поглиблювати, використовуючи нові технології. Сьогодні дехто намагається маніпулювати громадською думкою. Досить часто інформація, яку поширюють ЗМІ, є упередженою. Ми з’ясували, що не в усіх випадках у висвітленні необ’єктивної інформації винним є журналіст. У нашій державі був комунікативний вакуум, адже судді не мали потреби говорити. Тому ще позачерговий ХІІ з’їзд суддів прийняв рішення: одне з пріоритетних завдань судової влади — налагодження комунікації із журналістами та суспільством.
— І ХІІІ з’їзд суддів довів, що спілкування — пріоритетне завдання?
— Так. Ми дали можливість представникам громадських організацій виступити на з’їзді.
— Але ж не всім суддям це сподобалося.
— Не приховую: не всім. Але ж ніхто не сказав, що ми закриті, побоялися й не пустили громадськість на захід. Скажіть, будь ласка, чи можуть представники громадських організацій прийти на засідання парламенту чи Кабінету Міністрів, як прийшли на з’їзд? Ні. То скажіть, чи готова судова влада говорити, що вона відкрита для спілкування? Так. Нам необхідно чути один одного.
«Суддя-спікер не коментує рішення, а перекладає з юридичної мови на загальнодоступну»
— На вашу думку, питання забезпечення гарантій незалежності володарів мантій не менш важливі, ніж питання комунікації суддів з громадськістю та представниками мас-медіа?
— Питання суддівської незалежності та комунікації тісно пов’язані між собою й завжди йдуть пліч-о-пліч. Будь-які процеси, пов’язані зі зміною в судовій системі, без належного інформаційного супроводу, комунікації успіху не матимуть. Нині такий час: аби переконати когось у правильності рішення, зроблених кроків, необхідно заздалегідь створити відповідне інформаційне поле. Суспільство має знати, що відбувається в судовій системі.
У червні 2014-го в РСУ вперше був створений комітет стратегічного розвитку та комунікації (в тому числі ЗМІ). Скажу відверто: спочатку ми не знали, із чого розпочинати діяльність у напрямі комунікації, чим займатися. Та вже під час ХІІІ з’їзду суддів, коли вирішувалося питання формування нового складу ради, до мене підходили судді й висловлювали слова підтримки, казали, що орган суддівського самоврядування рухається у правильному напрямку.
До речі, з ініціативи РСУ був запроваджений такий навчальний предмет як «Комунікація». Пригадайте: ще 2—3 роки тому на будь-яке запитання, наприклад: «Розкажіть, чому прийняли саме таке рішення?», відповідь була така: «Беріть рішення, читайте» або ж «Без коментарів». Такою була практика. Відповідно до ст.12 Кодексу суддівської етики суддя не може робити публічних заяв, коментувати в ЗМІ рішення у справах. Ніхто ж і не змушує суддів коментувати, просто потрібно дати певні роз’яснення щодо рішення.
— Мабуть, саме тому й виникла потреба в суддях-спікерах? Але навіщо ж вони були потрібні, якщо в багатьох судах є прес-служби або ж їхні функції виконують працівники апарату судів?
— Ситуацію можуть пояснити цифри. Станом на жовтень минулого року в судах України було 26 штатних прес-секретарів. Чи могли вони забезпечити розвиток комунікаційної політики судової влади? Безумовно, ні. Це нереально зробити. Один із виходів — запровадити в кожному суді посаду прес-секретаря, набрати людей. Але журналіст, який поважає себе, через низький рівень зарплати не погодиться прийти на цю посаду. До того ж він ще має знати специфіку суддівської професії, роботи судів. Однак таких професіоналів важко знайти. Тому ми вирішили скористатися досвідом Нідерландів. Там інститут суддів-спікерів працює вже приблизно 10 років.
Суддя-спікер не коментує рішення, а перекладає з юридичної мови на загальнодоступну. Результат запровадження такого інституту в нашій країні, безперечно, повинен бути.
— Не було побоювань, що установи формально підійдуть до запровадження інституту суддів-спікерів?
— Знаєте, найлегше нічого не робити, не пробувати втілювати в життя нові ідеї. Я прибічник того, що спробувати потрібно. Результат буде завжди. Взагалі будь-яка праця дає плоди, можливо, не відразу, але дає.
Дивіться, в деяких судах є прес-секретарі, судді-спікери. Але ми на цьому не зупинилися. Проаналізуймо таке: в нас є три гілки влади. Діяльність Верховної Ради та Уряду висвітлюють ЗМІ, які фінансуються із держбюджету. Судова влада не має власного інформаційного рупора. Три гілки влади — рівні, але вони перебувають у нерівних умовах щодо інформаційного забезпечення. Тому ми прийняли рішення створити прес-центр судової влади. Звичайно, цей орган стикається з певними труднощами, особливо щодо фінансового забезпечення. Але прес-центр почав свою діяльність, удосконалює роботу.
— Чи є інформація, скільки храмів Феміди обрали суддів-спікерів?
— Не буду лукавити: підcумки поки що не підбивали. Але обов’язково зберемо такі дані. Водночас судді-спікери, так би мовити, в тренді. Є запит на їх обрання, і він підхоплюється багатьма судами, термін «судді-спікери» приживається.
«Якщо ми мовчатимемо, за нас говоритимуть інші»
— Як уважаєте, чи потрібен суддя-спікер Раді суддів? Адже, очевидно, хтось має після кожного засідання озвучувати, які рішення прийняла РСУ й навіщо. Сьогодні ж ми бачимо таку ситуацію: засідання відбулося, але про його результати судді дізнаються від журналістів, а не представників РСУ. Чи так має бути?
— Я вас почув. Думаю, обговоримо це питання з головою РСУ. Виправимо ситуацію. Ми вчимося й сприймаємо пропозиції. Водночас розуміємо: суддям потрібно шукати, так би мовити, особливі підходи до журналістів. Судді можуть уживати юридичні терміни, говорити про практику Європейського суду з прав людини в професійному середовищі. Коли суддя виходить до журналістів, повинен пам’ятати: 99,9% представників ЗМІ не мають юридичної освіти. Від того, як суддя пояснить усе журналісту, чи зрозуміє останній суддю, залежить якість інформаційного продукту, який за допомогою мас-медіа отримають громадяни.
— Мабуть, час перейти до розмови про пам’ятку для суддів стосовно спілкування із журналістами, яку розробила РСУ. Це була ваша ідея?
— В тому числі. На одному із заходів, який стосувався питань комунікації, європейські колеги сказали: «Журналісти — теж люди». Я записав собі цю фразу. Вона потім з’явилася в пам’ятці. Уже коли РСУ ухвалила пам’ятку, до мене звернувся один із львівських телеканалів. Журналісти дізналися, що я маю стосунок до авторства, хотіли зустрітися й поговорити про цей рекомендаційний документ. Ми запросили їх до суду, відповіли на всі запитання. «Ви не ображайтесь, у сюжеті будуть й інші думки», — так сказали мені журналісти. Ввечері вийшов репортаж. Спочатку показали наші пояснення щодо пам’ятки, а потім події розвивалися так. Журналісти зайшли до одного із судів. Не звертаючи уваги, що на кабінеті висить табличка «Нарадча кімната», заходять і запитують: «Скажіть, будь ласка, як виконуєте пам’ятку щодо спілкування зі ЗМІ?». Суддя просить зачинити двері, пояснюючи, що перебуває в нарадчій кімнаті. Журналісти роблять висновок: судді на практиці не виконують рекомендацій.
Звичайно, преса не повинна так вчиняти, бо це не зовсім об’єктивне висвітлення інформації. Виходить, журналісти провокують суспільство. Зневіру породити легше, ніж здобути довіру.
— Мабуть, усіх представників ЗМІ найбільше зацікавила фраза з пам’ятки: «Не бійтеся журналістів — вони теж люди»? Невже судді не вважають журналістів за звичайних людей? Що хотіли сказати цією фразою?
— Деякі колеги бояться йти на контакт із журналістами. Але не треба забувати: журналіст — це професія, за якою стоїть конкретна людина. Я раджу суддям спробувати поговорити із журналістом як зі звичайною людиною. Можливо, розмову варто розпочинати навіть із загальних тем: про погоду, про хобі та ін.
Суддям потрібно говорити, бути своєрідними проповідниками. Закон не зобов’язує суддів комунікувати, але за нас цього ніхто не зробить. Проте існує небезпека: якщо ми мовчатимемо, за нас говоритимуть інші. А хтось може гарантувати, що інші поширюватимуть щодо суддів достовірну, об’єктивну та неупереджену інформацію? Мабуть, ні.
Тепер стосовно згаданої фрази. Її більше коментували не судді, а самі представники ЗМІ. Очевидно, вони побачили меседж: судді готові говорити, навчаються не боятися, не відштовхувати пресу, а йти їй назустріч. Не подумайте, що ми записали цю фразу, аби принизити когось. Ні, в жодному разі. Ми хотіли привернути увагу до того, що проблема є, ми це визнаємо, працюємо над її розв’язанням.
— Повірте, за допомогою такої фрази вам вдалося привернути увагу.
— Знаю. На це й був розрахунок (усміхається).
— Як самі судді поставилися до пам’ятки?
— Все залежить від людини. Знаю, що дехто повісив пам’ятку у своєму кабінеті. Чи сприйняли судді рекомендації, покаже час.
— Як уважаєте, якщо вживати таких заходів, суддям удасться подолати «комунікативний страх» і відійти від принципу закритості?
— Я б не сказав, що це страх. Знаєте, страх іде більше не від того, що судді бояться спілкуватися. Вони не впевнені, що інформацію, яку вони нададуть, не «перекрутять» . Тобто в судді немає довіри, що журналіст розкаже, покаже чи напише про все об’єктивно. Читаючи предмет «Комунікація», ми розповідаємо суддям: є Кодекс етики журналіста, Комісія із журналістської етики. Тому, коли журналіст не поважає суд, грубіянить, можна нагадати йому й про етичні правила.
Багато журналістів готові до спів-праці. Вони, звертаючись до суддів, кажуть: дайте нам можливість отримати інформацію щодо резонансних справ, щоб ми не шукали її деінде, а отримували від вас. І саме в цьому питанні ми повинні бути союзниками.
— Тобто щоб виходили до представників ЗМІ з відповідною інформацією?
— Так. Ми володарі інформації, але її за нас розповідають усі хто завгодно, а не ми самі. Це неправильно.
«Ми залишаємося консервативними, але стаємо відкритими»
— Ми з вами говоримо про проблеми зовнішньої комунікації. А чи є в суддів проблеми з внутрішньою комунікацією? Чи важко суддям спілкуватися між собою, з колегами з інших судів?
— Пригадаймо підготовку до ХІІІ з’їзду суддів. Вона показала низький рівень внутрішньої комунікації. Водночас у соцмережах були створені групи, до складу яких увійшли судді, бо в них виникла потреба в спілкуванні: хотіли обговорити кандидатів до РСУ, проблеми суддів із зони АТО та тих, кого ВР тривалий час не обирає безстроково тощо. Тобто судді шукали однодумців. І таким чином вийшли на новий рівень внутрішніх комунікацій.
Потроху судді починають виходити із «замкнутих» приміщень. Але не слід забувати, що існують певні обмеження, є моменти, про які не можна говорити, які не можна коментувати. Це специфіка суддівської діяльності. Ми залишаємося консервативними, але стаємо відкритими. В чому полягає відкритість? У наповненні Єдиного державного реєстру судових рішень. У дотриманні вимог ст.11 закону «Про судоустрій і статус суддів», яка стосується гласності та відкритості судового процесу.
До мене на засідання приходять журналісти. Їхня присутність дисциплінує не тільки суддів, а й сторін у справі. Головний режисер засідання — суддя. Він повинен заохочувати, щоб журналіст ішов до нього на процес.
— Тобто необхідно давати анонс майбутніх засідань?
— Інформація щодо справ, призначених до розгляду, є на сайті суду. Мабуть, анонсувати — це неправильно. Бо одна зі сторін може сказати, що не хотіла, аби журналісти прийшли на засідання, і побачить у цьому зацікавленість суду. Тому анонсування може бути небезпечним і призвести до негативних наслідків.
— Якщо мова зайшла про сайти, хотілося б запитати про таке. Не так давно РСУ прийняла рішення щодо моніторингу веб-сайтів судів. Чому виникла необхідність у розроб-
ленні певних стандартів, уніфікації роботи
сайтів?
— Наповненість сайтів залишає бажати кращого. Скептики говорять: щоб розробити повноцінний сайт, потрібні великі кошти. Але це не так. Розмістити на сайті інформацію про те, яким видом транспорту дістатися до суду, відомості щодо діяльності суду та інше — це не проблема. Хіба на це потрібні кошти? Ні. Сайт — це обличчя суду. Чим більше інформації на сайті суду, тим рідше особи звертатимуться із запитами. Позитивними прикладами є сайти Вінницького апеляційного адміністративного суду, Верховного Суду, більшості судів господарської юрисдикції.
— Які у РСУ плани щодо розвитку комунікаційної політики судової влади?
— Після останнього в 2015 році засідання представники комітету РСУ з питань комунікації, прес-центру зібралися, обговорили проблеми. У січні на засіданні РСУ поговоримо про напрями комунікаційної політики. Ми розуміємо, що є проблеми в судах м.Києва. Здавалося б, чому? Причина ось яка: основним джерелом інформації є телебачення. Здебільшого всі дивляться загальнонаціональні канали. Останні передусім подають інформацію зі столичних установ. Саме місцевим та апеляційним судам потрібно
навчитися вміло застосовувати правила комунікаційної політики.
— Дякую за розмову. Успіхів у ваших починаннях.
— І вам дякую. Завжди готові до спілкування.
Джерело посилання:
http://zib.com.ua/ua/120850-chlen_radi_suddiv_ukraini_oleksandr_sasevich_zakon_ne_zobovy.html
_03_03.png)
